НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК ПРИІРПІННЯ І ЧЕРНЕЧИЙ ЛІС: ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ

Леонід Городецький, Роман Іваненко, Олексій Василюк

Леонід Городецький, Роман Іваненко, Олексій Василюк

Що таке проект Національного природного парку “Приірпіння і Чернечий ліс”? – Це більше ніж 17 тисяч гектарів Києво-Святошинського, Макарівського і Васильківського районів, де з радянських часів лісогосподарську діяльність веде Боярська лісодослідна станція. Колись це були віддалені від Києва землі і, щоб забезпечити якусь економічну зайнятість, було прийнято рішення про таке використання лісових ресурсів. Часи змінились – наразі це передмістя мегаполісу і головна функція лісів рекреаційна, а не промислова. І ось зараз всі говорять про створення Національного парку. Коли почалась ця історія? Які причини? Про це йдеться в нашому матеріалі далі.

Отже, групою екологів, громадськими організаціями та активістами при підтримці Київської обласної ради та громад сіл Лісники, Бобриця, Віта-Поштова та інших у 2016 році було ініційовано створення Національного природного парку “Приірпіння та Чернечий ліс”, шляхом реорганізації Боярської лісової дослідної станції в Національний парк. В системі Міністерства освіти є чудовий приклад функціонування Канівського природного заповідника як структурного підрозділу Університету ім. Шевченка. Чому саме Національний природний парк? А не заповідник, чи заказник. — Нацпарк найбільш поширений тип природоохоронних територій у світі, завдяки зонуванню територій, один парк може виконувати водночас природоохоронну, рекреаційну, культурноосвітню та науково-дослідну функції. В Україні вже діють 49 Національних природніх парків.

Ми звернулись до трьох людей, які стояли у джерел процесу і попросили розповісти власні історії як все починалось:

Роман Іваненко, ініціатор проєкту «Казкове село Бобриця»:

Моє знайомство з лісодослідною станцією почалось у 2013 році, коли помітно зросли обсяги рубок. Я живу в селі Бобриця на межі з сосновим лісом і звук бензопили в той час став чи не щоденною рутиною. Попросив познайомити мене з керівником БЛДС: нас і чаєм напоїли, і з головного лісничого представили, і документи всі принесли… А тим часом ліс все швидше зникав, бо, як з’ясувалось у моєму світогляді ліс – то стала екосистема, а в очах “освітян-лісників” – то просто сільгоспкультура, яку після досягнення віку років 60ти вже треба рубати під корінь, бо “перезріє”. Те, що в природі сосна спокійно росте до 200-250 років і що зі зрізаним лісом знищується все біорізномаїття і не відновлюється потім десятки років – то їх не цікавить, забагато романтики.

У 2014 році в лісах навколо відбулась серія пожеж, в сільській раді ми навіть цистерну з водою пригнали до лісу, створили групу оперативного реагування у Вайбері, мчали на дим як тільки бачили, ніби й лісники з нами їздили… А потім стало зрозуміло, що місця ніби випадкових пожеж потрапляють до планів санітарних рубок цих же лісників… Ми запідозрили, що ніякі це не випадковості, а спланована діяльність по створенню майданчиків для обґрунтування рубок. В листопаді 2015 року терпець увірвався. То був випадок, фото з нього передаю для матеріалу: бригада, що здійснювала рубку вирішила після себе “прибратись” і підпалила ліс. Полум’я сягнуло верхівок дерев, викликали поліцію, оформили правопорушення. З’ясувалось, що лісники використовували автомобільну гуму для “розпалу”… Того року ця “науково-освітня” установа встановила історичний рекорд з обсягу рубок – 320 тисяч кубічних метрів деревини, що становить еквівалент приблизно 1 тисячі гектарів! Стало ясно, що потрібні інші методи.

Динаміка рубок БЛДС у 2010-2020 роках

Динаміка рубок БЛДС у 2010-2020 роках

Десь допоміг випадок, хоча я більше вірю у вислів “якщо є стіна, то в ній точно будуть двері”. Познайомились з Олексієм Василюком, з’ясувалось, що для нашої лісової території вже давно є наукове обґрунтування про необхідність заповідання території як обхідного коридору навколо Києва при міграції птахів вздовж Дніпра. Ми підняли ці старі матеріали, зібрали групу науковців, оновили всі дані, провели додаткові дослідження. Коштом двох громадських організацій з сіл Лісники і Бобриця видали кольоровий друкований варіант, організували круглий стіл в Київській обласній раді. Звернулись в Міністерство екології… У вересні 2016 року проект створення Національного парку “Приірпіння і Чернечий ліс” було схвалено і створено робочу групу при Київській обласній державній адміністрації. Де ми вже четвертий рік “бодаємось” з НУБІП/БЛДС, які ніяк не хочуть зарити свої сокири і переорієнтуватись на освітню та природозберігаючу функції. Нас вже не троє як напочатку, це вже сотні жителів сіл і міст, які не дають нищити ліс і системно діють. Це помітно по рубках – думаю у 2020 році їх обсяг буде вже меншим в 10 разів від 2015 року.

Лісники БЛДС і наряд поліції на місці «наукових» рубок, листопад 2015 року

Лісники БЛДС і наряд поліції на місці «наукових» рубок, листопад 2015 року

Леонід Городецький, Голова ГО «Мальовниче передмістя»:

Для мене історія про наш майбутній Національний парк почалась в 2016 році. Я живу в селі Лісники, але не біля лісу, зате часто там гуляю чи їжджу велосипедом 😊 Тож добре розумію людей які живуть поряд з ним і відчувають нагальну потребу захистити природу. Того року в Лісниках за нахабною схемою заволоділи землею лісу під забудову, а лісокористувач, Боярська ЛДС, чи то вдавав, чи то дійсно просто не цікавився ситуацією. Через це ми згуртувались і самостійно відстояли ліс. Так я став захисником природи і при нагоді познайомився з діяльністю лісодослідної станції, виявилось, що передача земель лісового фонду під забудову відбувалась не вперше… Розпочинали ми розмови з лісниками з обговорення надання статусу заказнику чи заповіднику кільком сотням гектарів під назвою «Чернечий ліс». Та разом з екологами та іншими активістами ми швидко прийшли до ідеї, що єдиним правильним кроком буде надати всім лісам навколо природоохоронний статус шляхом створення Національного природного парку, через реорганізацію БЛДС.

Адже наш «Чернечий ліс» біля с.Лісники це лише частина лісового коридору навколо Києва. З того часу де я тільки не був, с ким тільки не зустрічались – і сусіди, і круглі столи і наради робочої групи в Київській обласній раді та ОДА, і брифінги у Верховній раді… Підтримуємо і просуваємо цю ідею інформаційно, адвокаційно, як завгодно, аби досягти поставленої мети. Маю сподівання, що проведення адміністративно-територіальної реформи і нові вибори призведуть до якісної зміни влади, що дозволить нам більш ефективно закінчити процес створення Нацпарку. Бо наші опоненти, в особі лісокористувача НУБіП та особисто ректора, нажаль, не орієнтовані на те що ліс є цінністю та його необхідно берегти та охороняти, а намагаються продовжити стару модель, що базується на інтенсивних рубках. Дивно, що я говорю про освітню установу і рубки, але є як є.

Олексій Василюк, Голова ГО «Українська природоохоронна група»

Для мене заповідна справа, це справа мого життя. Це моє хобі, і моя основна робота в Інституті зоології, там я також займаюсь охороною природи. На жаль, я не живу зовсім поруч з майбутнім НПП, я з Василькова. Але природа не має жодних меж районів та державних кордонів. Збереження цінних природних ділянок не може бути важливо тільки тому, що ти тут живеш. Но звичайно для тих хто живе поряд це стає ще більш важливим питанням. Але це не значить, що ця територія не є важливою для тих хто живе далі. На Київщині це один з самих цікавих, не створеннях поки що, заповідних об’єктів. По перше, тут є великі ділянки старих лісів, тут багато рідкісних видів, але саме головне чим цей ліс виділяється серед всіх інших лісів в Україні, те що це частина дніпровського екологічного коридору.

Коли я в 2004 році прийшов працювати в Інститут зоології, там закінчувалась кількарічна тема по дослідженню того як відбувається міграція тварин в районі київської агломерації. Результатом цього дослідження, стало те що я дізнався, що є під Києвом ділянка по якій птахи облітають Київ під час міграції. Це насправді надзвичайно важливо, адже є глобальні міграції, коли птахи летять із Скандинавії та західної Європи на південь. В птахів них є конкретні коридори по яким вони летять. Наприклад, водоплавні або хижі птахи, які летять ключами, їм потрібні орієнтири по яким слідувати. Річка Дніпро це основний орієнтир, вони розуміють, що вилітаючи на Дніпро, вони потраплять до моря. А дрібні птахи, які живуть в лісі, вони не летять високо в небі, тому що на них там зможуть полювати хижаки. Тож вони летять перелітаючи з дерева на дерево. І така схем міграції діяла тисячоліттями. А за останні сто років, раптом на їх шляху виріс великий Київ, що стало найбільшою перепоною на їх шляху. Птахи не мають інстинкту перелітати Київ, вони скупчуються в таких місцях, як Лиса гора, Ботанічний сад, це місця де цей коридор обривається і там завжди дуже багато птахів. Це не випадковість, бо птахи мігруючи, впираються в тупік. Звісно вони від цього не вимирають, але на всьому міграційному шляху через Європу, Київ найбільша проблема. І поступово формується обхідний шлях, який через долину річки Ірпінь і через лісовий масив, де лісокористувачем є Боярська лісодослідна станція, виходить до Дніпра. І так вийшло, що цей обхідний коридор дуже вузенький. Якщо уявити глобальні міграції масштабом в континент, а тут найвужчі місця менше кілометра. І якщо обірвати їх, це буде екологічна катастрофа.

Україна підписала 10 природоохоронних конвенцій, які стосуються цього регіону. І в половині з яких вказано, що ми зобов’язуємося охороняти міграційні шляхи. Може здатися, що як ми можемо охороняти птахів в небі, але ні. Саме тут єдине місце на карті Європи, де реально необхідно охороняти міграційний шлях. І тому для мене ця територія стала цікава ще в 2006 році, і не просто цікава, а я зрозумів, що ця територія особлива. За два роки я познайомився з тодішнім землевпорядником села Лісники Анатолієм Вересенко, в якого була мета життя всі цінні ділянки зробити природозаповідним фондом. Саме з ним ми, ще тоді, придумали заказник «Чернечий ліс».

Потужний імпульс відбувся у 2016 році, коли ми познайомились з такими ж активними жителями з іншої сторони цього лісу (с.Бобриця знаходиться в 30км від Лісників). А потім з іншими громадами… Так ідея невеликого заказнику переросла в проєкт Національного парку. В боротьбі за великий об’єкт майже відразу відбувся заказник «Чернечий ліс», але тепер цього замало. Створенням заказнику проблему міграції не вирішити. Ми, науковці, надзвичайно підтримуємо місцеву активність. Наразі ще не точно видно горизонт, де Указ президента про створення НПП «Приірпіння і Чернечий ліс» набуде чинності. Та ми реально просуваємося, наприклад у грудні 2019 року 6 094 га території планованого Нацпарку вздовж ріки Ірпінь та притоків, річок Бобриця і Сіверка, під назвою «PRYIRPINNYA AND CHERNECHIY FOREST» з кодом UA0000338 вже включено в список європейської Смарагдової мережі (Emerald network)!

Як автор статті хочу наголосити, що наша держава має міжнародні зобов’язання щодо збереження територій, які внесені до Смарагдової мережі. Це пов’язано з Угодою про Асоціацію з ЄС, тож певний захист ліси вже отримали. У Верховній Раді знаходиться законопроєкт, яким пропонується автоматично надавати статус об’єктів природозаповідного фонду таким територіям. Отже історія створення Національного парку «Приірпіння і Чернечий ліс» триває.

Автор: Алатарцева Анастасія, с.Бобриця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *